четверг, 11 апреля 2019 г.

Цей день проводиться з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я і покликаний підвищити інформованість нашого суспільства про захворювання Паркінсона, надати підтримку хворим паркінсонізмом і їх сім’ям, а також зробити свій внесок у подолання цієї страшної недуги.
   Як правило, ця страшна хвороба розвивається у віці після 40 років, але можливі випадки розвитку захворювання і в більш ранньому віці.
  Хвороба Паркінсона є хронічним прогресуючим захворюванням центральної нервової системи. Вперше описано в 1817 р. англійським лікарем Джеймсом Паркінсоном, що жив з 1755 по 1824 рік.
   Близько 10 мільйонів людей на нашій планеті страждають від хвороби Паркінсона. Хворобу виявляють у людей старше 50 років.Основні ознаки хвороби полягають в тремтінні рук, сповільненості рухів, скутості, порушеннях динаміки рухової і психічної активності. З появою утруднення у руховій сфері можуть з’явитися такі порушення, як депресія, апатія, порушення сну, а за відсутності необхідної корекції наростають проблеми з пам’яттю. 
   Походження первинного паркінсонізму залишається до кінця нез’ясованим. Факторами ризику розвитку захворювання вчені вважають вік, психоемоційні стреси, супутню судинну патологію на фоні атеросклерозу і артеріальної гіпертензії. 
    На сучасному етапі розвитку медицини неможливо передбачити, у кого розвинеться хвороба Паркінсона. На сьогоднішній день хвороба Паркінсона продовжує залишатися в когорті невиліковних хвороб. Основним завданням при лікуванні таких хвороб є покращення якості життя хворих. Якщо не лікуватися, якість життя різко знижується. 
   Сучасна медицина має багато методів покращення стану хворого. У разі вчасного діагностування та лікування пацієнти із хворобою Паркінсона можуть тривалий час продовжувати активне життя.
    Постійний прийом ліків є основою лікування хвороби Паркінсона. Та без психологічної допомоги, лікувальної фізкультури, працетерапії, правильної організації свого часу, раціонального повноцінного харчування їх ефект буде недостатнім. Необхідно прийняти виклик, який зробила хвороба, і спокійно, мобілізуючи свої резерви, боротися за якісне життя.